Монтаж димохідної труби

Чому обирають саме нас?

З того часу, як людство «приборкало» вогонь і почало використовувати його як джерело тепла в своїх оселях, минуло тисячі років. Сьогодні можна легко організувати комфортні умови в будь-якому приміщенні: у приватному будинку для великої родини, у затишному та атмосферному заміському будиночку, негабаритній квартирі, просторому офісі чи маленькій сторожці. Для цього лише необхідно вибрати відповідний теплогенеруючий пристрій. Асортименти агрегатів, що виробляють тепло, досить великий. Обладнання відрізняється габаритами, ціною, способом отримання теплової енергії, принципами роботи, показником своєї енергоефективності тощо. Більшість цих систем опалення працюють за рахунок спалювання певного виду сировини: дров, брикетів, вугілля, газу. І в такому разі всі агрегати мають одну спільну конструктивну деталь – димохід. Димар – це не просто труба, через яку вилітає все непотрібне. Це – інженерна система, завдання якої організувати постійне видалення продуктів горіння від агрегату до атмосфери, забезпечуючи тим самим безпеку людей, які живуть або працюють у приміщенні з пристроєм, що генерує тепло. Навіть найпростіша, на перший погляд, димохідна труба вуличного мангалу або помпейської печі – це важлива частина конструкції, яку необхідно і правильно спорудити, і регулярно обслуговувати.

Які бувають димарі?

Мал. 1. Промисловий та споживчий димарі

Насамперед, варто розділити димогони на дві категорії: для промислового обладнання та для обслуговування опалювальних систем побутових споживачів. Промислові димовідводи, як правило, це дуже високі вертикальні труби циліндричної або конусоподібної форми. Вони вимагають чітких розрахунків та пильності при будівництві. Димові труби для побутових теплогенеруючих пристроїв, порівняно з промисловими, здаються, на перший погляд, простішими, примітивнішими конструкціями. Однак неправильно реалізований відвід димових газів – це неймовірний ризик, який у більшості випадків закінчується трагедією. Пожежа, отруєння чадним газом, вибух – найнебезпечніші наслідки зневажливого ставлення до встановлення димаря. Але навіть такі несподівані сюрпризи, як проблеми з розпалюванням агрегату, надмірне споживання палива, кладка димовідводу, що розвалилася, або частини димової труби, що прогнили -– можуть завдати великого клопоту і значних фінансових втрат. Уникнути перелічених вище неприємностей допоможе виконання двох простих правил:

• - правильний монтаж димаря;
• - регулярне чищення димоходу.

Для того щоб встановити димовідвід швидко та якісно – достатньо звернутися за допомогою до фахівців. Професійний пічник допоможе обрати відповідний тип димоходу та організувати його правильну установку. Послуги пічника – це гарантія безпечної роботи опалювальної системи, економія часу та грошей.

При винятковому бажанні обладнати димар самостійно, треба запастися не тільки необхідними матеріалами та інструментами, але й розібратися в теоретичній частині цього питання.

Типи димоходів за способом тяги

Основне завдання димоходу – відведення продуктів горіння: диму, сажі, смоли, водяної пари, попелу, золи та «паразитного повітря» (що не бере участі в процесі горіння сировини). Здійснюється це за допомогою природної чи примусової тяги (за рахунок створення різниці тиску). Штучна або примусова тяга досягається за допомогою механічного спонукання, простіше кажучи, завдяки роботі допоміжних приладів – вентиляторів або ежекторів.

Мал. 2. Коаксіальний димар

Коаксіальний димар (Мал. 2) – це варіант облаштування відведення димових газів за допомогою створення примусової тяги в агрегатах із закритою камерою згоряння. Одночасно з видаленням відпрацьованих газів такий тип труби забезпечує подачу повітря для процесу горіння. Така універсальність досягається завдяки конструкції димового каналу. Дві труби різних діаметрів поміщаються одна в іншу за умови коаксіальності – співпадіння осей. По внутрішній трубі відбувається викид відпрацьованих газів назовні (з приміщення), а простір між внутрішньою та зовнішньою трубою служить каналом для забору свіжого повітря до обладнання. Ця система подачі/відведення газових потоків унеможливлює використання повітря з приміщення (тільки приплив повітряних мас з вулиці). Відповідно, зменшується ймовірність накопичення продуктів горіння у самому приміщенні, а до котельні пред'являється менше вимог.

Модульність коаксіального димоходу та різноманітність конструкційних елементів (прямих деталей, трійників, колін, оголовків) дозволяє організувати процес встановлення максимально швидко та просто. Монтаж коаксіального димоходу може проводитись горизонтально, вертикально, а також під нахилом.

Димарі для побутових агрегатів з природною тягою можна розділити на групи по матеріалу виготовлення та типу монтажу. Але робити вибір, виходячи лише з цінової політики чи якостей матеріалу – не варто. Обов'язково слід враховувати тип обладнання, сировину, яку планується використовувати, а також конструкційні особливості приміщення.

Які бувають димарі за матеріалом виготовлення?

Мал. 3. Цегляний димар

Цегляні (мал.3). Пічне обладнання (груби, каміни, вуличні мангали) найчастіше облаштовували цегляними димовідводами. Це пов’язано з доступністю матеріалу, можливістю реалізувати відведення димових газів, як у прямому каналу, і спорудити багатооборотний димохід (наприклад, як у «шведці» чи голландській печі). Довгий час цегляна кладка також вважалася надійним і довговічним типом димохідної труби, швидше за все через свою солідність, важкість і відсутність альтернативних варіантів. З появою котлів (твердопаливних, газових) цегляні димовідводи стали менш популярними, оскільки програють іншим матеріалам за багатьма параметрами і є не найкращим варіантом.

Мал. 4. Керамічний димар

Керамічні (мал. 4). Цей тип димоходів добре себе зарекомендував, є затребуваним та надійним способом відведення димових газів. Конструкція представляє собою керамічну вогнетривку трубу, яка має негорючий теплоізоляційний кожух і захисний короб із спеціального бетону (легкого, пористого). Такі димовідвідні труби надійні, довговічні, ефективно виконують свої функції за належного догляду, але дороговартісні.

Мал. 5. Азбестоцементний димар

Азбестоцементні (мал. 5). Труби з цього матеріалу почали використовувати як димарі виключно через дешевизну виробу. Характеристики такого типу димовідводу повністю відповідають ціні. Азбоцемент не розрахований на високу температуру (до 300° С) відвідних газів, а пориста структура сприяє миттєвому осіданню сажі. Імовірність виникнення пожежі в трубі збільшується кожен раз, коли ігнорується планове чищення димоходу.

Рис. 6. Гофрований димар

Гофровані (мал. 6). Алюмінієва гнучка труба (гофра) абсолютно не підходить для відведення димових газів від теплогенеруючого обладнання. Законодавчо використання цього матеріалу заборонене, але й сьогодні працівники газових компаній стикаються з порушниками, які встановлюють такі димарі до газових котлів та колонок. Особливо небезпечне застосування таких димарів у багатоквартирних будинках. Забуваючи, що димовідвід треба регулярно чистити (а на ребристій поверхні гофри сажа просто таки «залипає»), власники газового обладнання наражають на небезпеку своє життя і життя всіх мешканців багатоповерхівки.

У той же час, сталеві гофровані труби можуть використовуватися для гільзування цегляних димоходів або як поворотні частини конструкції.

При використанні гофри слід пам'ятати, що цей різновид труб призначений для вентиляційних систем, а не для димових каналів. Гофрована поверхня сприяє нагромадженню сажі та конденсату, що обов'язково треба враховувати при застосуванні цього матеріалу.

Мал. 7. Полімерний димар

Полімерні (мал. 7). Інноваційний матеріал за заявленими характеристиками має стати дуже популярним та затребуваним. Полімерні труби для димоходів мають високу міцність, еластичність, стійкість до впливу корозії і конденсату, мають порівняно невелику вагу, гнучкість і доступну цінову категорію. Найчастіше такий тип димоходів застосовують для газових котлів побутового та промислового сектора.

Мал. 8. Сталеві одноконтурні димарі

Сталеві одноконтурні (мал. 8). Модульні димарі зі сталі найбільш прості в монтажі, мають доступну ціну і відносно легку вагу. Однак при виборі сталевої труби необхідно віддавати перевагу жароміцній, кислотостійкій нержавіючій сталі, товщина якої не менше 0,6 мм. Димовідвід з цього матеріалу прослужить тривалий час, на відміну від оцинкованої сталі, захисне покриття якої вигоряє неймовірно швидко. При використанні сталевих димоходів також треба приділити належну увагу пожежній безпеці, максимально захистивши конструкційні елементи приміщення, через які проходитиме труба.

Мал. 9. Сендвіч-димоходи

Сендвіч-димоходи (мал. 9). Двоконтурні сталеві труби, які називаються «сендвіч», мають додаткові переваги за рахунок прошарку з негорючого утеплювача. Збірна конструкція такого типу димоходів також позитивно впливає на простоту монтажу. Елементи модульної системи сендвіч-димоходів представлені:

• прямими деталями різної довжини;
• трійниками з кутом 45 та 90 градусів;
• колінами (15°, 30°, 45° і 90°);
• переходами з одностінної труби на «сендвіч»;
• шиберами;
• конденсатозбірниками;
• стельовими прохідними вузлами (СПВ).

Також передбачені інші конструкційні частини, завдяки яким установка димоходу здійснюється швидко, легко, і за принципом «під ключ».

Єдиним мінусом сендвіч-труби для димаря можна назвати її вартість. Вона значно відрізняється від цінової категорії інших типів сталевих димоходів.

Який димар ліпший?

Серед існуючого розмаїття матеріалів для димаря треба віддати перевагу варіанту, найбільш оптимальному в кожному конкретному випадку. Адже винятковий набір переваг матеріалу або його цінова категорія – не можуть братися за основу вибору. Для створення ефективної та довговічної системи опалення треба оцінювати матеріал димохідної труби з урахуванням усіх особливостей системи загалом.

Для підбору відповідного варіанту можна використовувати рекомендації професійних пічників нашої компанії. Нижче представлені поради щодо вибору димоходу в залежності від типу обладнання та порівняльна таблиця димоходів за матеріалами виготовлення.

Димар для твердопаливного котла

При спалюванні пелетів або дров температура димових газів становить приблизно 300°С, а при використанні вугілля − через димохід проходять гази, температурою до 700 градусів. Тому димар для твердопаливного котла повинен бути з жаростійких матеріалів, і в обов'язковому порядку монтований за всіма правилами пожежної безпеки. Крім того, відкладення сажі можуть «розігріти» димовий канал до 800-1000° С і призвести до займання всередині димаря. Отже, догляд за димарем твердопаливного котла, як і регулярне чищення димоходу пічного обладнання, повинні бути «золотим правилом» будь-якого господаря. Для цього потрібно обладнати опалювальний пристрій та димохід ревізійними люками, що забезпечують максимальний доступ для чищення, а також звертатися за послугами до сажотруса перед початком та в кінці опалювального сезону.

Для твердопаливних котлів можна використовувати сендвіч-димарі, керамічні труби або цегляну кладку. Цегляному димарю, як правило, віддають перевагу в тому випадку, коли він уже був обладнаний у приміщенні. І для продовження терміну служби цегляний димовідвід краще загільзувати (розмістити всередині цегляної кладки сталеву трубу, яка покращить тягу та роботу опалювальної системи вцілому).

Димохід для газового котла

Температура відпрацьованих газів, що виводяться димарем від газового котла, може досягати максимальної позначки 200 градусів (котел газовий атмосферний). Тому вимоги до матеріалу димоходу пред'являються в основному за такими показниками як стійкість до корозії, кислот, газопроникність (останній параметр має дорівнювати нулю). Тому найбільш популярний тип димоходів – це сталеві труби із кислотостійкої нержавіючої сталі. Монтаж димоходу для газового котла обов'язково повинен проводитись із суворим дотриманням норм пожежної безпеки. До важливих моментів також належить заборона накривати верхню частину димоходу газового обладнання будь-якими насадками, типу парасольок або дефлекторами.

Для турбированных и конденсационных устройств используют коаксиальные дымоходы. Сэндвич-дымоходы для данных агрегатов не применяют.

Димар для каміна, печі (груби) облаштовується в залежності від конструкції агрегату, його розташування в приміщенні, а також функцій, які це обладнання виконуватиме.

Якщо при виборі відповідного типу димоходу виникають питання або залишаються сумніви, можна сміливо звертатися за консультацією до наших спеціалістів.

Монтаж димоходу: самостійне встановлення чи послуги спеціаліста?

Встановлення димохідної труби власноруч вимагає граничної уважності до всіх рекомендацій та технічних норм, а також фізичної вправності. За відсутності досвіду монтаж навіть сталевого димаря може зайняти більше сил та часу. Тому, при необхідності встановити димовідвід у короткі терміни, єдине правильне рішення – звернутися за допомогою до пічника. Якщо ж часу та терпіння вдосталь, можна виконати монтаж самостійно, спираючись на рекомендації фахівців та норми, викладені у СНіП 2.04.05-91 та ДБН В.2.5-20-2001.

Залежно від матеріалу димової труби та типу обладнання, необхідно спиратися на конкретні вимоги, що забезпечують нормальну та безпечну роботу опалювальної системи. Зневажливе ставлення до правил монтажу обов'язково призведе до серйозних негативних наслідків. Нижче наведені основні пункти, які необхідно виконати при встановленні димаря (на прикладі найбільш затребуваних типів димоходів і видів теплогенеруючих агрегатів).

Сендвіч-димохід для газового або дизельного котла

Сендвіч-модулі монтують для газового обладнання з відкритою камерою згоряння, оскільки для агрегатів із закритою камерою встановлюють коаксіальний димохід.

Модульні елементи починають збирати від агрегату, попередньо підготувавши отвори у перекритті приміщення. Димохід може бути внутрішнім (тобто проходити через усі перекриття всередині приміщення і виводитися на дах) та зовнішнім (коли спочатку роблять відведення димового каналу горизонтально через стіну будівлі, а потім кріплять вертикальну димохідну трубу із зовнішнього боку будинку).

Збірка сендвіч-димоходу проводиться за такими правилами:

Мал. 10. Розрахунок довжини димаря відповідно до його розташуванням

• Діаметр внутрішньої труби димоходу «сендвіч» повинен відповідати діаметру вихідного патрубка котла (ні в якому разі не бути меншим). Тому складання димовідвідної труби проводиться після встановлення газового обладнання.
• Горизонтальна частина димоходу (що з'єднує вертикальну частину димової труби та теплогенеруючий агрегат) може бути довжиною до 3 м.
• Висота димової труби повинна становити щонайменше 5 м (від рівня пальника). Краще – 6 метрів.
• При необхідності відводити вертикальну частину труби убік (коли доводиться обгинати конструкційні елементи будівлі), максимальне відхилення димоходу може становити 1 метр, а кут повороту має бути в межах 30-45 градусів.
• При монтажі допускається виконати максимум три повороти трубопроводу під кутом 90 градусів.
• Оголовок сендвіч-димоходу для газового обладнання заборонено накривати парасольками, дефлекторами. При цьому він не повинен опинитися в зоні так званого вітрового підпору (тобто на одному рівні з гребнем двосхилого даху або розташованих поруч споруд). Візуально розібратися із цим пунктом можна за мал. 10.
• У нижній частині вертикального відрізка димоходу слід встановити збірник конденсату.

Сендвіч-димохід для твердопаливного котла та пічних агрегатів

Двоконтурна сталева труба для котла, що працює на дровах, пелетах, вугіллі, або для печі, груб, камінів монтується з урахуванням додаткових вимог. Це пов'язано з тим, що димові гази мають більш високу температуру, тому дотримання норм пожежної безпеки в цьому випадку є вкрай важливим.

Також як і для газового обладнання, діаметр і висота димаря типу «сендвіч» підбирається і для печей, твердопаливних котлів. Рекомендації щодо максимально допустимої кількості поворотів при облаштуванні димаря залишаються тими самими. До відмінних моментів можна віднести:

• За необхідності робити згини трубопроводу, краще, щоб кути були в межах 15-30 градусів. По можливості зменшити кількість поворотів.
• Між котлом/піччю та димовідводом обов'язково має бути спеціальна засувка. Якщо такий елемент не передбачений конструкцією самого агрегату, її необхідно монтувати додатково, відразу за обладнанням.
• Горизонтальну частину димовідводу слід робити максимально короткою, до 0,4 м. Саме тут буде найвища концентрація сажі, тому потрібно одразу передбачити доступ для подальшого обслуговування димоходу (регулярного чищення).
• Також не варто забувати про збірник конденсату. Кишеня для конденсату, як правило, виконує роль і ревізійного люка. Її доцільно робити заввишки 250 мм. Немає необхідності в цьому елементі конструкції тільки для банних печей, де температура димових газів досягає тієї позначки, коли конденсат не накопичується в димарі.
• Особлива увага приділяється ділянкам, де димар перетинає дерев'яні конструкції приміщення. Від внутрішньої труби сендвіч-димоходу до перекриття з горючих матеріалів має бути відстань щонайменше 38 см. Зазор заповнюється негорючою ізоляцією (можна використовувати каолінову, кам'яну вату або базальтовий картон).

Місця з'єднання модулів димоходу не повинні припадати на перетин перекриттів приміщення. Через конструкції будівлі з будь-якого матеріалу (дерево, цегла, бетон тощо) повинна прокладатися тільки цільна ділянка димової труби.

З'єднання сталевої труби та цегляного димоходу

При переході димового каналу від цегляної кладки до труби типу «сендвіч», діаметр сталевого елемента конструкції підбирають виходячи з рекомендацій:

• для камінів − діаметр сендвіч-димоходу повинен підбиратися залежно від теплової потужності агрегату (1 кВт = 8 см2 перерізу);
• для пічного обладнання, потужністю до 3,5 кВт ~ діаметр 160 мм;
• для агрегатів, теплопродуктивністю 3,5-5,2 кВт ~ 190 мм;
• для теплогенераторів, потужністю понад 5,2 кВт ~220 мм.

Схеми складання сендвіч-димоходу

Модульні елементи димаря «сендвіч» з'єднуються між собою за допомогою спеціальних пазів, які часто називають «тато-мама» (або «шип-паз»). Існує два варіанти монтажу димовідводу, залежно від того, як розташовані частини конструкції.

Монтаж «за димом»

Коли кожна наступна деталь «одягається» зверху на попередню, забезпечується максимально безперешкодне відведення димових газів. Такий тип з'єднання прийнято називати "по диму". Він застосовується відносно рідко, лише для устаткування, де висока температура димових газів перешкоджає утворенню вологи.

Монтаж «за конденсатом»

Якщо верхня деталь трубопроводу вставляється всередину нижньої деталі, такий тип збірки називається «за конденсатом». Краплі води, що утворюються при охолодженні димових газів, безперешкодно стікають по стінках у конденсатозбірник. Тому ця схема збирання димоходу найбільш прийнятна для більшості теплогенеруючих агрегатів.

Рис. 11. З'єднання труб («сендвіч») – «по конденсату»

Під час монтажу двоконтурних сталевих труб («сендвіч») схема збирання визначається за способом з'єднання внутрішньої труби. Наочно показано на мал.11.

Монтаж димаря типу «сендвіч»: покрокова інструкція

Момент установки димаря передбачає, що попередньо було проведено підготовчі роботи:

• обраний тип димохідної труби потрібного діаметра;
• здійснено попередній розрахунок висоти димаря;
• визначено схему монтажу (внутрішній димар або зовнішній);
• закуплено необхідні матеріали (модульні елементи, кріпильні конструкції, теплоізоляція, СПВ);
• підготовлені інструменти (дриль/перфоратор, можливо, драбина, страхове спорядження);
• прокладено трасу димохідного каналу (зроблені прохідні отвори в стелі/стіні, які не потрапляють на несучі конструкції будівлі).

Коли підготовчі заходи проведені, можна розпочинати складання сендвіч-димоходу.

Попередньо можна розкласти всі деталі конструкції на землі, щоб бути впевненим у наявності всіх необхідних елементів.

Фіксувати частини димоходу між собою можна за допомогою хомутів чи спеціального герметика. При використанні клейової маси слід пам'ятати, що конструкція згодом стає нерозбірною. Це може ускладнити процес обслуговування димового каналу вподальшому.

План дій:

• 1. Починають монтаж з кріплення стінового кронштейна або підставки для підлоги, так як димова труба не повинна створювати навантаження на теплогенеруючий агрегат.
• 2. Далі слід обладнати СПВ (за потреби).
• 3. Складання трубопроводу починається від обладнання (котла, каміна, печі). Насамперед встановлюється сполучна муфта з нержавіючої одностінної сталі. Цей елемент служить для з'єднання агрегату та сендвіч-димоходу.
• 4. Конденсатовідвідник встановлюється на трійник, потім ці елементи приєднуються до попередньої частини газовідведення (горизонтальної труби димоходу).
• 5. Далі кріпляться частини «сендвіча», за принципом нарощування вгору.
• 6. Кожні 1,5-2 м конструкцію треба фіксувати до елементів будівлі, які гарантовано зможуть витримати це навантаження.
• Якщо димар виходить через дах, місце проходу герметизують, використовуючи «кризу» і «спідницю»
• 8. На даху димову трубу треба надійно закріпити, щоб уникнути її розгойдування вітром. Для димоходу, який піднімається більш ніж на 1,5 метра від останньої точки кріплення, використовують розтяжки. Також можна фіксувати трубу трикутною або квадратною щоглою із сталевих куточків.
• 9. Якщо тип теплогенеруючого обладнання дозволяє, то у верхній частині димаря можна встановити парасольку, дефлектор або інші насадки.

Для самостійного встановлення димоходу, сталева модульна труба – найбільш простий і доступний тип конструкції. Всі інші види димоходів можуть принести недосвідченому майстру багато клопоту та несподіваних сюрпризів. Щоб уникнути фінансових втрат, травматизації та ситуацій, що загрожують життю та безпеці, треба викликати фахівців. Послуги пічника виправдовують свою вартість надійною, безпечною та тривалою роботою опалювальної системи.

Ремонт димоходу

Неправильний вибір матеріалу димохідної труби, недбалість у процесі монтажу, відсутність регулярного обслуговування димоходу та просто тривалий термін експлуатації неминуче призводять до необхідності ремонту димовідвідного каналу. Найчастіше за допомогою до пічника звертаються власники цегляних та сталевих одноконтурних димоходів. Під впливом вологи та агресивних речовин, що містяться у відпрацьованих газах, сталеві одностінні труби «виходять з ладу», а цегляна кладка розсипається. Сталевий димар у такому разі доведеться замінити повністю. А ось цегляну можна постаратися реанімувати. Кладку відновлюють у місцях руйнування, та опісля гільзують. Простими словами, всередину цегляного старого димового каналу поміщають сталеву трубу. Таким чином, значно покращується робота опалювальної системи. Труба круглого перерізу, поверхня якої рівна і гладка (порівняно з цегляною кладкою) забезпечує відмінну тягу. Тому цей метод «реставрації» димоходів із цегли є сьогодні найпопулярнішим.

До переліку ремонтних робіт відноситься також заміна окремих елементів конструкції (парасольок, розтяжок, хомутів, конденсатозбірників, утеплювальних та ізоляційних матеріалів).

Чищення димаря

Будь-який димохідний канал потребує догляду. Чищення повинне проводитися регулярно. Адже забитий сажею та смолою димовідвід не зможе забезпечити надійне та повне виведення відпрацьованих газів. А це, в свою чергу, позначиться і на роботі опалювальної системи, і на самопочутті мешканців будинку/працівників підприємства. Тому, навіть при встановленні нового димаря з кераміки або сталевої нержавіючої сталі, через рік слід викликати сажотруса для проведення огляду та чищення димової труби. Уважне ставлення до елементів опалювальної системи – запорука її тривалої та безперебійної роботи.